Як фрілансери живуть та працюють під час війни: історія Поліни

У травні команда Fairo зібрала історії трьох фрилансерів, які опинилися за кордоном через вторгнення рф. Всі вони були опубліковані в онлайн медіа Happy Monday. Ділимося історіями вимушеної міграції українських фрилансерів — про евакуацію, адаптацію та роботу в нових умовах.

Поліна Заєць: викладачка іноземних мов

Про фриланс до війни

Я викладаю іноземні мови ще зі студентських років. А на фриланс перейшла у 2019 році. Знаходжу учнів по всьому світу на іноземних платформах і викладаю французьку, англійську, українську та російську. Мене надихає працювати на себе, самій собі диктувати правила роботи й ні від кого не залежати. У майбутньому я планувала створити авторські курси та цифрові ресурси для вивчення мов за методикою повного занурення та автоматичного спілкування, коли ти навіть не замислюєшся, що розмовляєш не рідною мовою.

Я народилася й провела дитинство у Сєвєродонецьку, моя сім’я та друзі з Донбасу, який потерпає від атак рашистів ще з 2014 року. У 2001 році я переїхала до Києва й подумати не могла, що зустріну війну в українській столиці.


Про евакуацію

24 лютого я прокинулася від схвильованого голосу мами. Стало зрозуміло, що почалося повномасштабне вторгнення. У голові було повне нерозуміння, що робити далі: хапати сина й бігти у невизначеність прямо зараз чи сидіти вдома і сподіватися на краще? Наступні сім ночей ми провели у підвалі, а потім вирішили виїжджати за кордон.

Дорога Київ-Львів-Люблін-Варшава-Берлін-Кельн-Париж-Тулуза зайняла у нас шість днів. Між поїздами були перерви до години, щоб встигнути трохи прийти до тями та усвідомити, що перед очима чергове місто. Лейтмотивом усієї поїздки було питання: «Чому це взагалі з нами відбувається?». У Парижі я відчула справжній дисонанс: наче тільки вийшла з підвалу, в якому ховалася від російських ракет, а зараз обідаю за два кроки від Паризької опери.

Фриланс за кордоном: 3 історії фрилансерів в еміграції
Фото з архіву Поліни Заєць


Про роботу за кордоном

Я бачила українців, які виїхали за кордон взагалі без нічого. Вони залишили в Україні все — роботу, гроші, речі. Я ж була як ніколи вдячна собі за рішення перейти на фриланс. Поки зі мною ноутбук, я завжди матиму роботу. Багато українців евакуювались, їм потрібна французька та англійська для побуту, навчання й роботи, тож вони звертаються до мене за цими знаннями. А серед іноземців зараз є попит на українську мову. З одного боку, брати такі онлайн-уроки — їхній спосіб підтримати фахівців з України фінансово. А з іншого боку, вони хочуть ближче познайомитися з нашою культурою, їм дійсно цікаво «доторкнутися» до нашого генетичного коду.

Втім, рівень життя у Франції змушує мене переглядати бізнес-модель, ціноутворення уроків та матеріалів для вивчення мови й задуматись над подальшими професійними кроками. В мене є два можливих шляхи. Перший — знайти роботу перекладачем або викладачем у Франції. Це дасть стабільний заробіток, соціальні переваги, можливість подовжити проживання і запас часу для розуміння, як краще професійно рухатись далі. Другий — створити комплексні курси за своєю авторською методикою, як я й планувала раніше. Я не відмовляюся від цього шляху, але він більш тернистий, хоча від того ще цікавіший — відразу оформити власне маленьке підприємство у Франції та робити свій мовний продукт.

Хай би що, а зараз я не планую закривати український ФОП і продовжую сплачувати податки в Україні в повному обсязі, для мене це один зі способів підтримки української економіки. А ще я точно знаю, що ми переможемо, питання тільки — коли та якою ціною. Хоча ми з сином далеко, я з кожним днем усе сильніше хочу побачити в новинній стрічці два найочікуваніші слова: «Україна перемогла».