Як фрілансери живуть та працюють під час війни: історія Насті

У травні команда Fairo зібрала історії трьох фрилансерів, які опинилися за кордоном через вторгнення рф. Всі вони були опубліковані в онлайн медіа Happy Monday. Ділимося історіями вимушеної міграції українських фрилансерів — про евакуацію, адаптацію та роботу в нових умовах.

Про фриланс до війни

Я працюю на фрилансі вже шість років. Починала ще в школі копірайтеркою, а в університеті захотіла змін та перейшла у вебдизайн. Це стало поворотною точкою в моєму житті. Знайти перші проєкти допомогли таргетована реклама в Instagram та розсилки по клієнтській базі часів копірайтингу.

На початку 2020 року я почала активно розвивати особистий бренд у TikTok та Instagram і зайнялася створенням освітніх курсів із бізнес-партнеркою. І взагалі, до повномасштабної війни я жила й дихала на повні груди: прокидалася ближче до полудня, без поспіху сідала за улюблену роботу, а ввечері зізнавалась у коханні моєму прекрасному Києву під час прогулянок у районі Золотих воріт чи Контрактової площі.

Про евакуацію

Ввечері напередодні війни я сиділа на кухні, їла еклери, дивилася серіал, а паралельно заспокоювала друзів у месенджерах і казала, що повномасштабного вторгнення не буде. 24 лютого о 5-ій ранку мені зателефонувала мама з Запоріжжя. Цей дзвінок був як відро холодної води на голову, він став другою поворотною точкою в моєму житті, як і в житті кожного українця.

Далі все мов у тумані: збираю тривожну валізку, буджу сусідку по квартирі, ми разом закупаємось продуктами та переїжджаємо в безпечніший район Києва. Наступні два дні я провела на станції метро «Дорогожичі». Виходити було страшно — ніколи не знаєш, чи наступна ракета не прилетить у твій дім. Через потужні інформаційні атаки в перші дні війни ми думали, що російські війська вже на підході до Києва. Щоб рідні в Запоріжжі не нервували, я казала, що в мене все добре, що я в безпеці, хоча навіть не була впевнена, чи доживу до ранку. На третій день вторгнення я вже їхала до родини.    

У Запоріжжі тато, бабуся й дідусь наполягали, щоб ми з мамою тимчасово виїхали за кордон. Рішення евакуюватися було дуже складним, адже наші рідні залишалися вдома. Ще й попрощатися як слід не вийшло. Бабуся й дідусь хворіли на коронавірус, тому жодних обіймів. А прощання з татом вийшло дуже швидким, наче його й не було: через масову евакуацію в місті були великі затори, ми запізнювалися на поїзд, тому тато, який нас підвозив, наказав хапати речі, вилазити з машини й бігти на вокзал.

У потязі до Львова ми провели 27 годин у купе, де крім нас було ще 15 людей. Далі  був тиждень у Львові, перетин кордону з Угорщиною, ще тиждень у Відні (Австрія) та рішення зрештою зупинитися в Польщі.

Про роботу за кордоном

До фрилансу я повернулася за кілька тижнів після початку війни — щойно ми закрили квартирне питання в Польщі. Деякі робочі процеси змінилися. По-перше, я відмовилася від співпраці з клієнтами з росії. По-друге, зрозуміла, що неможливо надалі працювати в російському конструкторі сайтів Tilda, і протягом місяця вивчала Readymag, Shopify та Webflow. Особистий бренд працював, до мене поверталися старі клієнти, але я всім казала: «Дайте мені три тижні на вивчення нових інструментів, і ми продовжимо співпрацю». І вони погоджувалися.

Взагалі одним із найбільших професійних інсайтів цієї війни стало розуміння, що кропітка робота над особистим брендом зараз збереже вам нерви, фінанси й зусилля в майбутньому. Коли ви маєте сильний бренд, люди будуть готові платити за ваші послуги навіть у найважчі часи, бо ваш професіоналізм викликає в них абсолютну довіру.

Я мікроінфлюенсерка у сфері вебдизайну, мала аудиторію з різних пострадянських країн, тож від початку війни тримала інформаційний фронт: ділилася корисними посиланнями, підбадьорювала, показувала реалії війни підписникам з росії. Від мене відписувалися, бо не всі були готові бачити й чути правду. Мій професійний блог в Instagram, який до цього я вела російською, став україномовним. І взагалі я вважаю, що кожен свідомий бізнес в Україні має перейти на українську.

Сьогодні я надаю професійні поради та консультації в блозі, створюю низку безкоштовних продуктів для українських вебдизайнерів: гайд із пошуку клієнтів, докладний урок по Readymag. Моя місія — допомагати українським фрилансерам, підтримувати нашу економіку та військових: сплачувати податки та донатити ЗСУ. На мою думку, це найменше, що може зробити фрилансер за кордоном. Бувають дні, коли працювати важко. Але мій професійний обов’язок перед українськими вебдизайнерами стимулює рухатися далі.

Коли йдеш темним тунелем, потрібен ліхтарик. Для мене цей ліхтарик — мої бабуся й дідусь, які в моменти моєї найбільшої слабкості знаходять сили поїхати на дачу під Запоріжжям, щоб показати мені її по відеозв’язку й розказати, що все вже готове до нашого з мамою приїзду та святкування перемоги. А ще — моя мама, яка мала сили бігати вокзалом і готелями Австрії, щоб домовитися про неможливе з волонтерами й персоналом, коли я сиділа на сумках і не могла взагалі ні з ким розмовляти. І, звісно, мій батько, який щодня телефонує з України, щоб почути, що в його дівчинки все добре.